ГІМНАЗІЯ

ІМ. В.Ф. ЗАБОТІНА

 

nation patriot            samovryad

     rik angl movu  klasna ocinka   prof

Обласна науково-методична проблема

КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ ОСВІТИ

КОМУНАЛЬНОГО ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

«ХЕРСОНСЬКА АКАДЕМІЯ НЕПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ» ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ

 

Обласна науково-методична проблема «Соціалізація дітей та учнівської молоді у сучасних умовах»: стан реалізації мети та проблемні питання

 

Херсон 2015

 

Схвалено на засіданні кафедри менеджменту освіти

КВНЗ «Херсонська академія неперервної освіти»

(протокол № 6 від 30 червня 2015 року)

 

Укладачі: Назаренко Л.М., доктор філософії, доцент кафедри менеджменту освіти КВНЗ «Херсонська академія неперервної освіти», Воротило С.О. завідувач Киселівського дошкільного навчального закладу Киселівської сільської ради Білозерського району.

                                    Рецензенти:

Петров Валерій Федорович, доктор філософії, доцент кафедри менеджменту освіти КВНЗ «Херсонська академія неперервної освіти», Заслужений працівник освіти України

Кузьміч Тетяна Олександрівна, кандидат педагогічних наук, викладач кафедри теорії та методики виховної роботи, завідувач науково-методичної лабораторії управління загальноосвітніми навчальними закладами КВНЗ «Херсонська академія неперервної освіти»

 

Обласна науково-методична проблема «Соціалізація дітей та учнівської молоді у сучасних умовах»: стан реалізації мети та проблемні питання. Методичні рекомендації щодо виконання завдань формувального етапу обласної науково-методичної проблеми / укладачі: Л.М. Назаренко, С.О. Воротило – Херсон: КВНЗ «Херсонська академія неперервної освіти», 2015 - 74 с.

 

У методичних рекомендаціях уточнено окремі ключові поняття, визначено напрями діяльності педагогічних колективів, які потребують підвищеної уваги у контексті процесу соціалізації дітей та учнівської молоді.

Викладені науково-методичні матеріали призначаються методистам, керівникам і педагогам закладів освіти.

 

КВНЗ «Херсонська академія неперервної освіти», 2015 рік


ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………..

 

1. Аналіз виконання завдань І і ІІ етапів реалізації мети обласної науково-методичної проблеми та настанови на здійснення формувального етапу…….

 

2. Аспекти психолого-педагогічного управління ДНЗ як умова успішної соціалізації дошкільників…

 

3. Мовленнєва соціалізація дітей молодшого шкільного віку……………………………………….

 

4. Теоретико-методичні засади формування соціальної культури молодших школярів…………

 

Додатки……………………………………………….

 

 

ВСТУП

         Перших два роки реалізації обласної науково-методичної проблеми виявили не аби яку стурбованість ефективністю соціалізації дітей та учнівської молоді у сучасних суспільно-економічних умовах не лише з боку педагогічних працівників і батьків, але й психологів, медичних працівників, органів влади, державних і соціальних служб, а також усіх дорослих, яким не байдуже майбутнє підростаючого покоління громадян України. Водночас виконання завдань мотиваційно-настановчого та проектувального етапів обумовили необхідність глибокого та різнобічного аналізу усталеного вітчизняного та зарубіжного досвіду соціальної адаптації та соціалізації дітей, визначення зовнішніх і внутрішніх факторів означеного процесу, підвищили мотивацію педагогів до оволодіння освітніми технологіями, які здатні впливати на формування комплексу особистісних якостей, характерних рис, соціально-психологічних компетентностей, необхідних дитині для входження у систему суспільних відносин. Задля цього керівниками закладів освіти, районними (міськими) методичними кабінетами було ініційовано проведення науково-практичних конференцій, семінарів, педагогічних читань, Днів педагогічної ідеї, що сприяло накопиченню нового інформаційного та технологічного ресурсів реалізації проблеми, залученню виховного потенціалу різноманітних громадських організацій, освітніх програм і проектів, проектуванню моделей соціалізуючого простору.

У свою чергу, науково-педагогічними працівниками КВНЗ «Херсонська академія неперервної освіти» розроблялися відповідні методичні рекомендації, навчальні і виховні програми, діагностичний інструментарій; організовувалися науково-методичні семінари за участю провідних науковців щодо впровадження в навчально-виховний процес таких технологій, як продуктивне навчання, метапредметне навчання, аксіологічна інтеграція тощо; надавалася консультативна допомога Ресурсними центрами, координаторами міжнародних освітніх проектів та учасниками обласної творчої групи. Науковці та методисти неодноразово брали участь у районних методичних заходах, проводили майстер-класи в закладах освіти, спілкувалися з дітьми та їх батьками.

        У 2015 році відбувся І тур обласного фестивалю “Простір щасливого дитинства” за участі загальноосвітніх навчальних закладів; представлені відео матеріали, відгуки учасників проектів черговий раз підтвердили актуальність і практичну значущість технології соціального проектування.

         Разом з тим, за підсумками виконання завдань перших двох етапів реалізації обласної науково-методичної проблеми з’ясувалися питання, що потребують підвищеної уваги під час здійснення формувального етапу (2015-2017 навчальні роки), яким передбачено оновлення змісту освітньої діяльності навчального закладу, форм і методів взаємодії з іншими соціальними інститутами на основі розробленої структури (моделі) соціалізуючого освітнього простору.

         Тому у методичних рекомендаціях уміщено матеріали, які зорієнтують керівників закладів освіти методистів районних (міських) методичних кабінетів на розв’язання проблемних питань і стануть у нагоді під час проведення тих чи інших методичних заходів з метою підвищення майстерності вчителів, класних керівників, вихователів, інших спеціалістів.

У додатку вміщено Програму освітньої діяльності експериментального дошкільного навчального закладу – Киселівського ДНЗ, який очолює С.О. Воротило.    

 

1. Аналіз виконання завдань І і ІІ етапів реалізації мети обласної науково-методичної проблеми та настанови на здійснення формувального етапу.

         Ураховуючи контент нових концептуальних і законодавчих актів, які регламентуватимуть подальший розвиток вітчизняної освіти та забезпечуватимуть умови соціального становлення особистості, нами пропонується виокремити питання організаційно-управлінського, методичного та психолого-педагогічного характеру. Так, у змісті науково-методичної, навчально-методичної роботи з педагогами мають знайти своє відображення такі теми, як:

- мовленнєва соціалізація дітей молодшого шкільного віку;

- когнітивна культура учнів загалом і розвиток критичного мислення учнів підліткового та старшого шкільного віку, зокрема;

- ефективність відтворення соціокультурної та комунікативної змістових ліній на уроках різних освітніх галузей;

- економічна (фінансова) соціалізація молоді;

- цілісність процесів саморозвитку та соціалізації дитини;

- ціннісні орієнтири молоді та їх співвіднесення з реаліями життя;

- медіа-культура молоді

- мистецтво життєтворчості особистості;

- культура мережевого спілкування молоді.

Робочі навчальні плани закладів освіти у варіативній частині мають вміщувати факультативи та спецкурси соціалізуючого характеру, зокрема, й ті, програми яких були розроблені педагогами з урахуванням місцевого краєзнавства.

У позаурочній діяльності слід приділити увагу діяльнісно-комунікативному підходу, що сприяє встановленню партнерських відносин між усіма учасниками виховного процесу. З метою мотивації особистості до соціально значущої діяльності, підвищення соціальної активності школярів бажано програму позакласної виховної роботи вибудовувати на основі проектно-рольового підходу та сприяти розвитку не лише волонтерського руху та самоврядування, але й організації різновікових дискусійних клубів, залученню підлітків до суспільно-корисної праці.

У процесі соціальної адаптації та соціалізації дітей віком 10-14 років має відігравати особливу роль шкільна соціально-психологічна служба: своєчасне діагностування кризових явищ у поведінці учнів; попередження прояву усамітнення, маргіналізації; усвідомлення сутності субкультури, носієм якої є дитина; зміцнення життєстійкості особистості, духовної, моральної та фізичної цілісності.

       Отже, під час формувального етапу є важливим продовжити початі нововведення, забезпечуючи системний підхід до реалізації мети науково-методичної проблеми.

Не менш важливим є визначити й слабкі сторони   науково-дослідницької роботи, які не мають певного впливу на розв'язання проблеми та вчасно відмовитися від них або замінити на більш ефективні.

Для цього доречно на районному (міському) рівні провести круглі столи з метою обміну досвідом. Цікавими формами обговорення шляхів соціалізації особистості є і прес-конференція за участю представників ЗМІ, і громадські слухання, які можна організувати спільно з органами місцевого самоврядування. Це не тільки дозволить розглядати проблемні питання на соціальному рівні, але й виявити щирих прибічників та опонентів педагогічних ідей.        

По-друге, на завершення цього етапу бажано провести поточне оцінювання заданих параметрів, що дозволить вчасно здійснити якісну корекцію та з'ясувати об'єкти, які варто розвивати особливо. Таким чином вкладення ресурсів (фінансових, кадрових, технологічних) набуде цільової спрямованості, а значить впливатиме на успіх справи.

 

2. Аспекти психолого-педагогічного управління ДНЗ як умова успішної соціалізації дошкільників

       Одним із пріоритетних завдань управлінської діяльності керівника сучасного навчального закладу постає створення соціально-педагогічних, психолого-педагогічних умов формування готовності дитини активно взаємодіяти з соціумом. Це, у свою чергу, потребує переглянути традиційні підходи до управління процесом соціалізації дитини з метою вирішення суспільно важливого завдання, визначеного державою на концептуальному рівні, - забезпечити розбудову такого освітнього простору, у якому особистість з раннього дитинства усвідомлювала б свою суспільну значущість і через систему ціннісних ставлень набувала досвіду взаємодії з соціумом.

Проблема полягає у пошуку нових ефективних моделей управління дошкільним навчальним закладом в цілому та процесом соціалізації зокрема, яку досліджували Л. Денякіна, К. Біла, Ю. Конаржевський, М. Лященко, Л. Поздняк, П.Третьяков, Л. Фалюшина тощо. Проблему соціалізації особистості дитини розглядали Л. Виготський, Л. Буєв, І. Кон,                      А. Макаренко, Л. Рубінштейн, В. Сухомлинський.

З урахуванням сучасних вимог до дошкільної освіти важливого значення набуває зміст психолого- педагогічної роботи у дошкільному навчальному закладі. Адже ДНЗ як соціально – педагогічна система є складовою соціального інституту освіти, що вирішує питання розвитку і ранньої соціалізації дітей. Сучасний дошкільний навчальний заклад перестає бути «школою для маленьких» і поступово перетворюється на справжній «інститут соціалізації», основне призначення якого – бути посередником між дитиною як мікрокосмосом і широким світом як макрокосмосом, у який належить гармонійно увійти, визначити в ньому своє домірне місце, налагодити продуктивні стосунки з новим колом людей, почуватися тут компетентною, життєво вправною, життєрадісною.

         Невипадково освітня лінія нової редакції Базового компонента дошкільної освіти в Україні має назву «Дитина в соціумі» і вона визначена першою серед інших відразу за освітньою лінією щодо розвитку особистості. Адже усвідомлення самої себе приходить до людини через ставлення до неї інших людей. Головне завдання реалізації означеної освітньої лінії – розкрити дитині соціальний світ і допомогти їй здобути соціальний досвід, зрозуміти своє місце в соціумі. Базовий компонент дошкільної освіти акцентує увагу на таких важливих сторонах соціального розвитку дошкільника, як його гармонійна адаптація до нових умов життя та соціалізація (засвоєння ним соціальних вимог і правил для нормального функціонування в соціумі, прийняття норм співжиття у соціальній групі з одночасним збереженням власної індивідуальності).

         Результат діяльності дошкільного навчального закладу багато в чому залежить від системи управління і кожного конкретного керівника. Управління завжди є процесом активної взаємодії суб’єктів, що реалізують різноманітні задачі. Керівник несе відповідальність за забезпечення сприятливого мікроклімату у колективі, особистісну і професійну самореалізацію усіх спеціалістів. Звичайно, що від нього залежить організація і створення умов для спільної роботи колективу закладу, успішність взаємодії з батьками вихованців, з соціумом, процес соціалізації дошкільників.

       Розвиток сучасної дошкільної освіти висуває низку вимог до особистої та управлінської культури керівника дошкільної установи. Нині він має усвідомлювати завдання реформування освіти; творчо осмислювати мету й завдання функціонування та управління закладами та установами освіти, перспективи їх розвитку, сутність інноваційних теорій, ідей, сучасних технологій; формувати стиль наукової організації праці; володіти знаннями з теорії управління, системами соціології та психології управління, менеджменту, маркетингу, комп’ютерної грамотності тощо. Крім того, вимоги, що висуваються суспільством до сучасного керівника ДНЗ передбачають наявність у нього яскраво виражених творчих здібностей: мотиваційних, світоглядних, організаторських, естетичних, комунікативних, вольових, особистісних тощо. В основу управлінської діяльності доцільно покласти, на нашу думку, систему принципів, запропоновану Ю. Конаржевським:

- принцип поваги та довіри до людини;

- принцип цілісного погляду на людину;

- принцип співробітництва;

- принцип соціальної справедливості;

- принцип індивідуального підходу;

- принцип збагачення роботи (полягає у пробудженні інтересу колективу до роботи, творчого пошуку);

- принцип мотивування та стимулювання (має моральний, психологічний та матеріальний характер);

- принцип консенсусу (створює умови для формування різних думок, поглядів, їх узгодження);

- принцип колегіальності (один з інструментів демократичного управління);

- принцип оновлення забезпечує розвиток, зміни, засвоєння нових ідей та технологій, що впливає на суспільну думку про колектив закладу та соціальний статус закладу в цілому.

       Зважаючи на думку Лі Якокка про те, що управління являє собою не що інше, як налаштовування інших людей на працю, одним із пріоритетних завдань діяльності адміністрації ДНЗ є робота з педагогічними кадрами щодо підвищення їх професійного рівня, оволодіння сучасними соціально – педагогічними формами і методами роботи, вивчення перспективного педагогічного досвіду, залучення їх до активної діяльності.

З цією метою використовуємо різні форми роботи:

- традиційні: педагогічні ради, наради, семінари – практикуми, методичні об’єднання, творчі групи, конкурси педагогічної майстерності, консультації, співбесіди, конференції тощо;

- нетрадиційні: методичні аукціони, творчі звіти, тренінги, педагогічні ринги, методичні посиденьки, освітянські вечорниці тощо.

Таке поєднання форм роботи сприяє як самореалізації педагогів, так і саморозвитку їх особистості; недаремно говорять: «Управляти – значить вести до успіху інших».

Розглядаючи дошкільний навчальний заклад як цілісну систему ми погоджуємося з деякими науковцями, зокрема Л. Денякіною та Л. Поздняк, які вважають, що її оптимальна життєдіяльність можлива лише при вмінні керівника планувати, організовувати, регулювати, контролювати та діагностувати роботу колективу на науковій основі. Здійснюючи вибір шляхів оновлення педагогічного процесу, сучасний керівник повинен розглядати якість освітнього процесу багатогранно:

- з точки зору дітей (інтереси, задатки, рівень розвитку);

- з точки зору батьків (ефективність освіти);

- з точки зору вихователя (результати індивідуального розвитку, психічне та фізичне здоров’я дітей);

- з точки зору керівника (ефективність діяльності кожного педагога, індивідуальний прогрес кожного вихованця).

Особливості управління процесом соціалізації дітей у ДНЗ полягають у забезпеченні наступних педагогічних умов:

- уведення в організовану освітню діяльність програм та технологій, спрямованих на соціально – особистісний розвиток дітей;

- методична підготовка педагогів;

- аналітична діяльність: моніторинг процесу і результатів соціалізації дітей;

- спрямування освітньо-виховного процесу на створення гуманістичного виховного середовища, в якому дитина може стати активним учасником взаємодії у різних видах діяльності, взаєминах з педагогами та однолітками;

- використання різних засобів формування соціального досвіду дітей у комплексі та їх реалізація як на спеціальних заняттях, так і у повсякденному житті;

- забезпечення психологічного супроводу і корекція процесу соціалізації через індивідуальну роботу психолога з дітьми (основними напрямками психологічного супроводу вважаються психодіагностика, психопрофілактика, психологічне консультування, психологічна просвіта і навчання);

- забезпечення активної взаємодії з суб’єктами освітнього соціалізуючого простору;

- створення у ДНЗ інноваційного розвивального середовища.

   Вирішення організаційних і психолого-педагогічних проблем управління ДНЗ є для керівника запорукою стабільності і успішного функціонування закладу в сучасних умовах.

 

3. Мовленнєва соціалізація дітей молодшого шкільного віку

Проблема розвитку індивіда в соціумі та набуття ним особистісних характеристик невід’ємна від двох актуальних психологічних та соціальних проблем: проблеми соціалізації індивіда та проблеми засобів формування особистості. Соціалізація розглядається як процес входження індивідів до суспільства через різні спільноти завдяки засвоєнню норм, ідеалів, цінностей шляхом виховання та на учіння (В. Москаленко). Особистість, як продукт суспільства, можлива лише за умови “привласнення” суспільного досвіду, що, у свою чергу, здійснюється за допомогою мовних механізмів. Питання, яке дозволяє, на наш погляд, розв'язувати ці дві проблеми комплексно, є дослідження взаємозв'язків між засвоєнням мови та соціалізацією дитини.

Ускладнення соціально-психологічного змісту вікового періоду “молодший школяр” висуває нові вимоги до організації досліджень психологічних закономірностей розвитку та формування особистості дитини.

Істотними особливостями соціалізації у молодшому шкільному віці є кардинальна зміна соціального статусу і пов'язана із цим перебудова системи соціальних зв'язків, істотне ускладнення і розширення сфери соціалізуючих чинників. Початок цілеспрямованого вивчення мови сприяє унормуванню мовлення дитини та перетворенню його на засіб пізнання та інкультурації. На перший план у цілеспрямованому формуванні особистості молодшого школяра висувається проблема розвитку його мовлення як необхідної передумови засвоєння основ наук, психічного, особистісного та соціального розвитку. Багатоаспектність проблеми онтогенезу мовлення зумовлює наявність великої кількості наукових течій і підходів у розв'язанні питання про механізми та закономірності розвитку мовлення. Мовознавство розглядає проблему появи мовних одиниць у процесі розвитку, психологи вивчають природу здатності передачі значень у тій формі, в якій вони можуть бути зрозумілими іншим носіям цієї мови, лінгвопедагогіка досліджує закономірності оволодіння одиницями мови, а онтопсихолінгвістика - становлення здатності дитини до породження і прийому висловлювань. Уважаємо, що процес мовленнєвої соціалізації дає змогу досліджувати ці питання у системі, котра враховуватиме лінгвістичні, психофізіологічні, психологічні, соціальні фактори.
   Глибоке розуміння процесів входження дитини до сфери соціальної взаємодії, що здійснюється засобами мови і способом мовлення, неможливе без поняття діяльнісного характеру мовленнєвої комунікації. Мовлення дітей молодшого шкільного віку підлягало дослідженню у різних аспектах: закономірності формування фонематичної сторони мовлення, опанування граматичним ладом мови, проблеми засвоєння та збагачення лексичного складу мовлення, формування зв'язності мовлення та розвиток його виразності, особливості різних форм мовлення дітей молодшого шкільного віку.Початок досліджень у сфері мовленнєвої соціалізації, вважаємо, був закладений ще у 60-70-х роках 20 ст. працями А. Маркової та              М. Лісіної. Автори розглядали процес оволодіння мовленням та його розвитку у контексті спілкування дитини, мовлення - як засіб здійснення спілкування. Дані фундаментальні дослідження створили сучасну наукову парадигму для вивчення мовленнєвого розвитку - „дитина-світ". З-поміж значної кількості досліджень мовленнєвого розвитку виокремимо напрямок, котрий вивчає комунікативно-мовленнєвий розвиток дітей як такий, у якому соціальні чинники розвитку мовлення визначаються провідними.
   Сучасна наука розглядає проблему соціалізації особистості у філософському напрямку, соціально-педагогічному та соціально-психологічному.
   Пильну увагу науковців привертають питання, пов'язані зі змістом та напрямами соціалізації дітей молодшого шкільного віку, та як наслідок - розвитку їхньої суб'єктності. Як зазначає В. Москаленко, соціалізація «дозволяє визначити функцією соціалізації актуалізацію суб'єктності особистості» [1, с.23]. Науковому дослідженню підлягають педагогічні умови соціалізації молодших школярів у стосунках з однолітками, у процесі ігрової діяльності та входження до дитячої субкультури.

Окремий напрям складають дослідження особливостей соціалізації дітей молодшого шкільного віку із затримкою психічного розвитку, з порушеннями мовлення, зокрема, порушеннями слуху, з девіантною поведінкою та молодших школярів, котрі виховуються у інтернатах. У зазначених дослідженнях проблема соціального розвитку пов'язується із характеристиками засобів соціалізації та підкреслюється роль мовлення як основного інструменту входження дитини до суспільного життя. Останні десятиліття у фокусі уваги науковців знаходяться питання виявлення загальних методологічних підходів до вивчення процесу соціалізації, ролі соціальних інститутів у цих процесах; ролі мовленнєвої діяльності у соціалізації та інкультурації, спілкування як фактору розвитку особистості. Культура мовлення визначається умовою та засобом соціалізації. Відтак педагогічні науки проголошують соціалізацію школяра основним завданням освітнього процесу та засобом проектування соціального розвитку особистості.

Тому проблема мовленнєвої соціалізації розробляється у межах соціолінгвістики - в аспекті ролі мовленнєвої діяльності у процесі соціалізації та інкультурації особистості та проблеми суб'єктивності мови та “особистісності мовлення”. Соціолінгвістичні та соціокультурні дослідження спрямовані на вияв взаємного детермінізму соціальних, культурних і мовних факторів у процесі мовної соціалізації особистості. Дослідники вивчають соціальний аспект володіння мовою, етнокультурну специфіку мовної свідомості, вплив процесів соціалізації на мовну діяльність мовця та аналізують процес мовної соціалізації у контексті розвитку мовленнєвого спілкування дитини.

Проблема ефективної організації мовленнєвої діяльності, спрямованої на соціалізацію, постає сьогодні ще з більшою гостротою і у зв'язку з подальшою розробкою теоретичних основ соціальної психології, комунікативної лінгвістики, соціолінгвістики, теорії тексту, функціональної стилістики, психології, психолінгвістики. І хоча уся лінгводидактика початкової школи стверджує основним завданням розвиток мовлення дітей, у психології та педагогіці досі немає чітко визначеного та психологічно обґрунтованого підходу до того, що власне слід “розвивати” у дітей молодшого шкільного віку - уміння використовувати засвоєні мовні одиниці для формування і формулювання думки, мовленнєву та комунікативну компетентність, зв'язне мовлення тощо. Як наслідок - значна кількість методичних підходів за відсутності фундаментальної психологічної бази. Це, як зазначають провідні фахівці, спричинює відсутність реальних результатів за достатньо пильної уваги спеціалістів до проблеми. Вихід, на нашу думку, полягає у дослідженні процесу мовленнєвого розвитку дітей молодшого шкільного віку у єдності його лінгвістичних, психологічних, соціальних, культурологічних аспектів. Проте, ми не зустрічаємо досліджень, у яких би теоретично обґрунтовувалось питання взаємозв'язку мовленнєвого розвитку та соціалізації дитини. Як зазначає В.П. Тимофеев, «ані у нас, ані за кордоном немає лінгвістичних досліджень, в котрих була б показана динаміка мовної соціалізації індивіда... Невідомим залишається питання про кількісне та якісне засвоєння загальної мови людиною, тобто не визначена міра максимального, оптимального та мінімального чи необхідного і достатнього оволодіння фонетикою, морфологією, синтаксисом і лексикою мови для різних соціальних типів людини та етапів її розвитку» [5, с.44].

У зарубіжних дослідженнях мовленнєвої соціалізації простежуються дві основні концепції. Представники першої стверджують, що мовленнєва здатність є вродженою властивістю дитини, а онтогенез мовлення - розгортанням і генералізацією генетично закладених мовленнєвих механізмів. Інший напрямок, представлений дослідженнями Д. Ольмстеда, Д. Стемпа розглядає мовленнєвий розвиток результатом соціалізації дитини у суспільстві. Відтак, дослідження спрямовані на виявлення закономірних шляхів засвоєння одиниць мови -оволодіння фонологічною системою мови, накопичення словника, формування граматики у процесі мовленнєвої соціалізації.
   Передумовами вітчизняних досліджень комунікативно-мовленнєвого розвитку дітей молодшого шкільного віку є культурно-історична теорія                  Л. Виготського та ідея про те, що мовлення дитини з самого початку соціалізоване, і розвивається під переважаючим впливом соціальних факторів; ствердження взаємозв'язку засвоєння мовлення та оволодіння діяльністю, а відтак, головної роль активності дитини у процесі оволодіння мовленням. Психологія мовлення досліджує закономірності засвоєння і використання особистістю мови у процесі її спілкування з іншими людьми, формування мовлення у процесі онтогенетичного розвитку людей.
   Дослідження розвитку мовлення дітей молодшого шкільного віку ґрунтуються на загальному положенні про вирішальний вплив на мовленнєвий розвиток провідного виду діяльності та нових умов, що висуваються до дітей у зв'язку із початком цілеспрямованого навчання. Породжуючи нову потребу удосконалення мовлення, навчання та виховання і є основою цього удосконалення. Найглибші зрушення у мовленнєвому розвиткові дітей спричинюються початком навчання грамоти, читання і письма та переходом їх до теоретичного вивчення мови. Загальною характеристикою, яка найбільш повно відображає зміни у мовленнєвому розвитку дітей молодшого шкільного віку, визначається унормування мовлення і, як наслідок, - усвідомлене і довільне керування процесом породження і сприймання висловлювань. Як зазначають дослідники, оволодіння дитиною грамотою не тільки удосконалює і збагачує її мовлення, але якісно перебудовує усі структури мовлення. У період молодшого шкільного віку фонематична сторона мовлення розвивається в напрямі більш чіткої диференціації звуків та удосконалення артикуляції, лексична сторона мовлення зазнає змін в плані формування понять та засвоєння семантичного значення слова, якісних та кількісних змін словникового запасу. Граматичний лад мовлення перебудовується в плані усвідомлення дитиною взаємовідношень між семантичними і формальними ознаками. Мовлення дітей молодшого шкільного віку характеризується також ускладненням форм і функцій. Відтак, навчальна ситуація унормування мовлення, введення його у відповідність до правил створює і необхідність, і можливість врахування соціальних аспектів мовленнєвого розвитку саме дітей молодшого шкільного віку.

Проаналізовані наукові розробки дозволяють стверджувати, що мовленнєвий розвиток дітей молодшого шкільного віку повинен обов'язково бути спрямованим на соціальну взаємодію у широкому розумінні. Отже, аналіз наукової літератури дає змогу стверджувати, що попри незаперечну аксіому про формування особистості через здійснення нею мовленнєвої діяльності та пильної уваги науковців до даного питання, єдиної теорії, котра б розглядала мовленнєвий розвиток дитини із врахуванням усіх характеристик мовлення та особливостей його функціонування у соціокультурному середовищі, немає. Підкреслюючи за В. Москаленко, що поняття «соціалізація» орієнтує на те, щоб розглядати процес формування особистості у всій його багатогранності, вважаємо, що поняття «мовленнєва соціалізація» дозволить розглядати мовленнєвий розвиток дитини молодшого шкільного віку у єдності всіх сторін цього процесу.
         Мовленнєва соціалізація не виділяється у окремий вид соціалізації (як-от, економічна, правова, політична тощо), оскільки є необхідною передумовою здійснення зазначених видів соціалізації. Даний термін у межах дослідження вживається радше з метою забезпечення дослідження феномену у єдності впливу на нього усього розмаїття лінгвістичних, психологічних та соціальних факторів. Однак, слід зазначити, що особливості вікового етапу та соціальної ситуації розвитку молодшого школяра створюють умови для розгляду у даний віковий період мовленнєвої соціалізації окремим видом соціалізації - початок цілеспрямованого засвоєння лінгвістичних знань та унормування мовлення передбачає, що рівень засвоєння мовних і мовленнєвих знань одночасно і виступає самоцінністю, і характеризує міру входження дитини до системи соціальних відносин «учитель-учень», «учень-учень», «дитина-дорослий», «дитина-дитина», «дитина- соціум». Тому, вважаємо, що термін «мовленнєва соціалізація» дитини молодшого шкільного віку відбиває особливості мовленнєвого розвитку у зазначений віковий період та дозволяє якнайповніше враховувати соціальні фактори у процесі мовленнєвого розвитку - соціальні ролі дітей, їх соціальну позицію, статус, рівень ідентичності. Вважаємо, що при вивченні рівня розвитку мовлення дітей молодшого шкільного віку необхідно, окрім власне лінгвістичних та психологічних аспектів, вивчати і соціально-психологічні аспекти мовленнєвого розвитку. Мовленнєва соціалізація розглядається і як процес, і як результат. Відштовхуючись від точки зору І. Кона про те, що змістом соціалізації є засвоєння індивідом соціального досвіду, в ході якого утворюється особистість, результатом мовленнєвої соціалізації слід визначити формування мовленнєвої особистості. Як зазначав В. Тимофеев, під мовленнєвою соціалізацією розуміється процес розвитку індивіда у широкій системі соціально-мовних відносин, котрий опосередковується їх засвоєнням, тобто процес становлення мовної особистості. Таким чином, мовленнєва соціалізація спрямована на формування мовної особистості, котра у загальному вигляді визначається як сукупність здатностей і характеристик людини, що обумовлюють створення і сприймання нею мовленнєвих висловлювань. Соціалізація особистості не припиняється впродовж життя, а відтак мовна особистість - соціальний феномен, котрий перебуває у постійному розвитку. Отже, ми можемо говорити про рівень мовленнєвої соціалізації як про певний рівень (соціально обумовлений) розвитку мовної особистості.

Проблема критеріїв вимірювання рівня мовленнєвої соціалізації не отримала однозначного наукового розв'язання. Деякі автори висловлюють думку про те, що особливості мовної соціалізації виявляються «перш за все у індивідуальних комунікативно-мовленнєвих характеристиках дискурсу, котрі складаються через особливі (соціокультурні) форми вияву загальної лінгвокультури» [2, с. 87]. На нашу думку, якісними критеріями мовленнєвої соціалізації слід визначити показники того, наскільки особистісні характеристики відбиті у мовленнєвих висловлюваннях і наскільки це відповідає соціальним вимогам і соціальним домаганням самої особистості.
    Отже, під мовленнєвою соціалізацією ми розуміємо процес набуття індивідом знань, цінностей, соціальних навичок і соціальної чуттєвості, опосередкований мовними знаками та процесом мовленнєвого розвитку індивіда, а результатом мовленнєвої соціалізації виступають характеристики мовної особистості.

Розглядаючи мовленнєву соціалізацію як процес, можемо у найбільш загальному вигляді окреслити рівні мовленнєвої соціалізації дітей молодшого шкільного віку: на когнітивному рівні - рівень розвитку когнітивних процесів, котрі обумовлюють оволодіння та володіння мовленням; на лінгвістичному рівні - рівень мовної та мовленнєвої компетентності; на діяльнісному рівні як рівень розвитку мовленнєвих навичок та умінь. Результатом вказаного процесу є певний рівень мовленнєвої соціалізації, котрий визначається за рівнем вияву у мовленнєвій діяльності соціальних настанов дитини та впливу мовлення на формування соціальної ідентичності та адекватності соціальним ролям.

 

                           Література

1. Москаленко В.В. Особливості дослідження соціалізації особистості в інтерсуб'єктній парадигмі / Москаленко В.В. // Соціальна психологія. - 2009. - № 6 (38). - С. 22-37.

2. Резницкая Г.И. Анализ процесса языковой социализации в контексте развития речевого общения ребенка / Мир психологии. -2006. -№4. -С.85-89.
3. Скуратівський Л. До питання про значення поняття “мовленнєвий розвиток” та інші близькі за змістом поняття / Л.Скуратівський // Укр. мова та література в школі. - 2005. - №3. – С. 2-4.

4. Тарнопольський О.Б. Методика навчання іншомовної мовленнєвої діяльності у вищому мовному закладі освіти: Навчальний посібник. - К.: Фірма "ІНКОС", 2006. - 248 с.

5. Тимофеев В.П. Личность и языковая среда. - Шадринск, 1971.- 121с.

 

4. Теоретико-методичні засади формування соціальної культури молодших школярів

         У сучасних умовах розвитку вітчизняної освіти головна мета педагогічної діяльностіполягає у формуванні в дітей ціннісного ставлення до оточуючого середовища. Під організованим впливом сім’ї та школи з’являються перші уявлення дитини про соціум і способи суспільної поведінки, відбувається засвоєння нею загальнолюдських цінностей. Як зазначав                С. Шацький, окрім навчального закладу і батьків значимим у цьому процесі є створення певної соціальної інфраструктури, яка б забезпечувала соціально-культурні умови підвищення культурного рівня дітей і молоді. [12]. Проте, як свідчить практика початкової освіти, педагоги здебільшого спрямовують навчально-виховну діяльність на розвиток культури мовлення, поведінки, спілкування, інформаційної та правової культури. Відтак випускникам початкової школи для успішної соціальної адаптації бракує навичок соціальної взаємодії і співробітництва, які складають основу їхньої подальшої соціалізації в шкільні роки.

         Свідченням актуальності окресленої нами проблеми є наукові праці Г. Анісімової [1], О. Савченко [10] (соціальний аспект готовності дитини до навчання у початковій школі), О. Л. Кононко [5] (розвиток соціальної компетентності учнів) А. Богуш,                    Л. Варяниці, Н. Гавриш [3] (формування соціальної позиції молодшого школяра), І. Беха, І. Єрмакова [2; 4] (духовні цінності соціальної адаптації дитини) тощо. Однак, ми вважаємо за потрібне уточнити поняття «соціальна культура молодшого школяра», розкрити його сутність, схарактеризувати особливості та чинники формування.

        

         Передусім, зазначимо, що в нашому дослідженні поняття «культура» ототожнюється з поняттям «виховання». Так, аналіз праць І. Беха [2], Г. Пустовіта [9] та ін. дає змогу констатувати, що виховання - це сформована свідомість і культура спілкування, поведінки, вчинку, досвід взаємодії між різними суб’єктами соціального середовища, результатом якого є свідома орієнтація дітей на моральні цінності. У молодшому шкільному віці дитина оволодіває елементарними вміннями та навичками підтримки й збереження міжособистісної злагоди, мирного розв'язування конфліктів; здатністю брати до уваги думку товаришів та опонентів [8]. У цей період зміцнюється орієнтація дитини на дорослого як носія суспільних еталонів та морального авторитета, формуються соціальні мотиви поведінки.

            З урахуванням викладеного вище, сутність поняття «соціальна культура молодшого школяра» полягає у готовності молодшого школяра до встановлення взаємовідносин між членами дитячого колективу та взаємодії з іншими суб’єктами соціального середовища, виконання соціальних ролей на підставі ціннісних уявлень і ставлень. Відтак компонентами соціальної культури є поняття соціального характеру, ціннісно-смислова сфера особистості, соціальне спілкування та соціальна дія.

Аналіз досліджень психологів, педагогів і соціологів дав нам змогу з’ясувати, що предметом уваги науковців були різні аспекти означеної проблеми, зокрема – врахування у вихованні та формуванні особистості соціальної ситуації розвитку                        (Т. Алєксєєнко, В. Зеньковский, Л. Виготський,               І. Звєрєва, Г. Лактіонова, С. Литвиненко, І. Рогальська, Н. Сайко). Нині, як вважає Л. Столярчук, дитячий колектив – це єдність особистостей, які дорожать своєю належністю до значущого для них угруповання однолітків, членством в групі. Діти охоче навчаються діяти разом, домовлятися, поступатися, укладати угоди, визнавати свої помилки, рахуватися з думкою інших, активно визначати свій статус у групі, радіти спільним досягненням [11]. Окрім того, учню не байдуже, яке місце він займає в класі, як до нього ставляться ровесники, відтак з'являється потреба у самовираженні, спілкуванні, наслідуванні [2].

          У контексті формування соціальної культури у молодшого школяра актуалізується питання його соціальної адаптації, сутність якої Л. Мардахаєв визначає «…як активне пристосування людини до умов соціального середовища, завдяки якому створюються найбільш сприятливі умови для самовияву і природного засвоєння, прийняття цілей, цінностей, норм і стилів поведінки, прийнятих у суспільстві [6, с. 81].     Вивченням адаптації людини в колективі та суспільстві займаються вчені в психології, соціології та педагогіки (І. Погодін, Н. Попова, В. Зубкова,                Г. Сапожникова, Б. Кугай, Р. Перрон, А. Прихожан). Так, соціальна адаптація, на думку І. Зайцева, відбувається у колективі та передбачає включення індивіда в складну систему громадської діяльності і суспільних відносин, що вимагає від нього певної орієнтації, перебудови його поведінки та структури діяльності [5, с. 8]. Тому процес соціальної адаптації полягає в засвоєнні або неприйнятті норм, цінностей, традицій середовища. У цьому аспекті соціальна культура допомагає молодшому школяреві входити в систему внутрішньогрупових відносин і пристосовуватися до них, засвоювати зразки мислення та поведінки, що відображають систему цінностей.    

Чинником прояву рівня сформованості соціальної культури молодших школярів є соціальна дія, яка вибудовується з урахуванням механізмів соціалізації (за Т. Парсонсоном):

- імітація - це процес засвоєння елементів культури шляхом простого наслідування;

- ідентифікація - вияв ставлення до соціального середовища та його складових, прийняття цінностей певних соціальних груп і спільнот, спосіб усвідомлення своєї належності до них.

Ці механізми, у першу чергу, спрацьовують на стадії дитинства. Так, у період раннього дитинства в дитини формується почуття автономії й особистої самоцінності або, навпаки, сорому. Зростання самостійності дитини на цій стадії закладає такі якості особистості, як почуття відповідальності, поваги, дисципліни та порядку. У період молодшого шкільного віку формується почуття ініціативи, проте, якщо бажання дитини щось зробити самостійно блокується, у неї виникає почуття провини. Цей етап відповідальний також за утворення почуття справедливості, яку дітисприймають як відповідність нормам соціальної поведінки. Тому є важливим, щоб учень відчував себе захищеним, потрібним, значимим, він має позбутися агресивності, грубощів, зверхності.

Основним засобом формування соціальної культури молодших школярів є гра, соціокультурне призначення якої полягає в забезпеченні умов для засвоєння дітьми різних соціальних ролей, що дозволяють їм функціонувати в якості повноправних членів дитячого колективу. Гра створює поле діяльності, в якому учень має змогу моделювати ті чи інші життєві ситуації та виробляти власне ставлення до них. Під час гри в молодших школярів накопичується досвід спілкування, що грунтується на взаємодії, співпраці та співтворчості. Це допомагає дітям не тільки встановлювати правильні стосунки, але й навчатися справедливо вирішувати спірні питання, ставити інтереси іншого вище своїх власних, співвідносити свої дії з діями оточуючих, з поставленими завданнями, подіями, ситуаціями. Тому діяльність педагога має бути спрямована на те, щоб прищепити дітям навички культурної поведінки і ввічливих взаємин: вчити дітей вітатися з дорослими; вживати слова, які виражають прохання, подяку; виховувати дбайливе ставлення до людей; спонукати до взаємодій один з одним, надавати допомогу на прохання іншої дитини; звертатися до однолітка, називаючи його по імені, відповідати на його питання; вирішувати міжособистісні конфлікти на основі компромісу.

Таким чином, взаємодія з однолітками, на наш погляд, також є одним з важливих чинників формування соціальної культури учнів, оскільки вона не лише сповнює життя дітей новими враженнями, але й є джерелом їхнього власного соціального досвіду. На її основі вибудовуються моделі міжособистісних стосунків молодших школярів з іншими людьми, які їх оточують: батьками, вчителями-предметниками, керівниками гуртків, учнями старшого віку. З огляду на це дорослим, у свою чергу, необхідно створювати оптимальні умови для формування у молодших школярів доброзичливих стосунків з ровесниками, уміння входити в контакт з однолітками, виявляти емоційно-позитивні дії щодо інших дітей.

Як вважає О. Кононко, «Дитина неодноразове спостерігає прояви почуттів іншими людьми, відчуває на собі ці прояви й сама висловлює свої почуття. Взаємини з однолітками активізують певні особистісні якості дитини, взаємини дітей у колективі стають полігоном для перевірки й закріплення засвоєних соціальних норм»[5, с. 207]. Проте, зазначається нею, дитячий колектив може активізувати й негативні якості дитини, стимулювати агресивність, надмірну гнучкість, підкорення більшості Аналізуючи позицію розвитку особистості, якій не притаманний сталий та єдиний тип поведінки, виникає необхідність орієнтації на систему цінностей, культурний та інтелектуальний розвиток, соціально-моральну позицію.

Як бачимо, соціальна культура містить увесь спектр взаємин із навколишнім світом, передбачає вміння любити й поважати людину, жити серед людей і для людей, формувати моральне ставлення до людини й суспільства, створювати атмосферу довіри, поваги до людської гідності, духовно-моральну, психологічно комфортну атмосферу у взаєминах. А тому початкова школа має перетворитися в той етап навчання дітей, на якому були б закладені передумови формування в них основ соціальної культури.

 

Література

1. Анісімова Г.О. З дошкільної ланки освіти в початкову: проблеми наступності : методичні рекомендації / Г.О. Анісімова,О.В. Нікулочкіна. – Тернопіль : Мандрівець, 2014. – 76 с.

2. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Науково-методичний посібник. – К. : ІЗМН, 1998. – 204 с.

3. Богуш А.М., Варяниця Л.О., Гавриш Н.В.. Діти і соціум: Особливості соціалізації дітей дошкільного і молодшого шкільного віку: моногр. / [А. М. Богуш,        Л. О. Варяниця, Н. В. Гавриш и др.]. - Л. : Альма-матер, 2006. - 368 с.

4. Кононко О. Л. Ціннісне ставлення до себе як складова соціальної компетентності дошкільника / О. Л. Кононко // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: сб. наук. пр. - 2005. - № 8. - С. 193 - 199.

5. Мардахаев Л.В. Социальная педагогика: Учебник. - М.: Гардарики, 2005. - 269 с. 

6. Назаренко Л.М. Аксіологія як педагогічне явище : навчальний посібник. – Херсон: РІПО, 2010. – 123 с.

7. Основні орієнтири виховання учнів 1-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів України. Програма. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2008.- с. 8-9.

8. Пустовіт Г. Позашкільна освіта та виховання крізь призму сьогодення / Г. Пустовіт // Рідна школа [Текст] : наук.-пед. журн. - Київ : Рідна шк.,
2010р. - № 3 - С. 28-32.

9. Савченко О.Я. Навчання і виховання учнів 1 класу / О.Я. Савченко. – К. : Початкова школа, 2002. – 464 с.

10. Столярчук Л. И. Педагогические аспекты полоролевого воспитания /           Л. И. Столярчук // Педагогика. - 2003. - № 5. - С. 38 - 44.

11. Шацкий С.Т. Избранные педагогические сочинения [Текст] / С. Т. Шацкий ; редкол. А. Н. Волковский [и др.] ; сост.: М. П. Малышев, Д. С. Бершадская. - М. : Учпедгиз, 1958. - 431 с.

 

                                                      Додаток 1

 

Програма освітньої діяльності Кисилівського ДНЗ

Пояснювальна записка

Ця програма є складовою дослідно-експериментальної роботи регіонального рівня з теми «Інноваційні підходи до управління навчальним закладом як умова успішної соціалізації дітей та учнівської молоді» за модулем «Вплив інноваційного середовища на наступність і єдність дошкільної та початкової освіти дітей у контексті їх ранньої соціалізації», відповідає вимогам освітньої лінії «Дитина у соціумі» Базового компонента дошкільної освіти та програмі виховання та навчання дітей від двох до семи років «Дитина».

У програмі розкриваються освітній зміст та робота за інтраіндивідуальною моделлю соціалізації особистості, навички соціально визнаної поведінки, вміння орієнтуватися у світі людських взаємин, формуються в дитини почуття гордості за свої досягнення, задоволеності результатами своєї праці, забезпечується естетичний розвиток дітей, підвищення культури спілкування між дітьми й дорослими, посилення зацікавленості батьків у рості особистісних досягнень дітей та рівня засвоєння освітньої програми. Розкриваються різноманітні форми роботи педагога з дітьми, наведено зразки – орієнтири тематики занять.

Соціалізація як процес поступового входження дитини у світ конкретних соціальних зв’язків і освоєння соціокультурного досвіду забезпечує становлення і розвиток людини, формування її особистості. Перебіг соціалізації на етапі дошкільного дитинства сприяє засвоєнню особистістю позицій ,,я в суспільстві” та ,,я і суспільство”, і дозволяє їй пройти перший ,,концентр” свого соціального розвитку. Водночас, вікові особливості дітей-дошкільників – значна емоційність, сприйнятливість, здатність до наслідування, навіювання, залежність від дорослих – створюють загрозу закріплення та інтеграції у дитячій свідомості негативних проявів, обумовлюють затримку і незбалансованість у розвитку, неадекватність у процесах самовизначення, реалізації особистісного потенціалу. Усе те, що дитина цього віку стихійно засвоює у взаємодії з суспільним довкіллям, стає емоційною основою для її подальшого соціально-особистісного розвитку. Таким чином, не слід безпідставно сподіватися на стихійну адаптацію дитини до суспільного довкілля. Натомість педагогічно виважена соціалізація забезпечує активну адаптацію дитини до соціуму, уможливлює її взаємодію з соціальним світом.

Соціалізація особистості у дошкільному дитинстві – це важлива соціально-педагогічна проблема, від вирішення якої залежить усвідомлення дитиною себе як особистості, своєї самоцінності та інших людей, розвиток у дітей уміння адекватно орієнтуватися у доступному суспільному довкіллі, уміння виражати почуття і ставлення до соціального світу відповідно до культурних традицій суспільства. Оскільки зміст діяльності педагога визначається проблемами кожної конкретної особистості, то пріоритетною лінією соціально-педагогічної діяльності з дітьми дошкільного віку визначено: формування у дітей уміння встановлювати контакти з людьми і діяти в різноманітних комунікативних ситуаціях та реалізовувати способи поведінки, що дозволяють дитині самореалізуватися.

Інтраіндивідуальна модель соціалізації особистості дошкільника виражає особливості перебігу й вияву всієї сукупності психічних пізнавальних процесів (відчуття, сприйняття, пам´яті, мислення, уяви та уваги), а також емоцій, почуттів, волі та здібностей.

Попри те, що в кожної дитині фізіологічний механізм вияву психічних процесів приблизно однаковий, усі вони мають різний перебіг.

        Як відомо, в основі життєдіяльності кожної особистості лежать психічні процеси, передусім психічно-пізнавальні. У кожної дитини є своєрідні, неповторні особливості перебігу цих психічних процесів, котрі загалом функціонують як єдиний комплекс. Особистість (як і будь-який індивід) через органи відчуття сприймає окремі аспекти та властивості предметів і явищ, осмислює та складає їх у цілісні розумові та чуттєві образи, виокремлює суттєві й важливі елементи, з´ясовує причинно-наслідкові зв´язки, запам´ятовує, а в потрібний момент пригадує, будує уявлення про нові об´єкти, явища, процеси тощо. Але кожна особистість відчуває і сприймає явища та предмети навколишнього світу, а також запам´ятовує, мислить і уявляє цей світ своєрідно, індивідуально-особливо, тобто так, як ніхто інший.

        Пізнавальна діяльність – це процес відображення у психіці дитини предметів та явищ. Відображення реальності у дитячій психіці може відбуватися на рівні чуттєвого та абстрактного пізнання.

        Для чуттєвого пізнання характерно те, що предмети та явища об´єктивного світу безпосередньо діють на органи чуттів вихованця – його зір, слух, нюх, тактильні та інші аналізатори – і відбиваються в мозку. До цієї форми пізнання дійсності належать пізнавальні психічні процеси відчуття та сприйняття. Враження, одержані з їх допомогою, містять інформацію про зовнішні ознаки та властивості об´єктів, утворюючи чуттєвий досвід дитини, соціалізацію особистості.

       Розробка індивідуального підходу через застосування варіативних програм і завдань різного рівня складності, що дозволяє кожній дитині максимально виявити себе, є однією із форм роботи Киселівського ясел-садка. ЇЇ складність зумовлена перш за все тією обставиною, що особистість є чи не найскладнішим утворенням у світі і одночасно – суб’єктом перетворення цього світу і самого себе. Соціалізація особистості як актуальна наукова проблема, об’єкт міждисциплінарного наукового дослідження перебуває сьогодні у центрі уваги дослідників різних наук.

Так, науковцями розроблено сучасні вітчизняні та зарубіжні концепції соціалізації особистості (Н. Голованова, Н. Заверико, І. Звєрєва, Н. Лавриненко, Г. Лактіонова, А. Мудрик, С. Савченко, С. Харченко); розкрито соціально-психологічні аспекти соціалізації з урахуванням вікових особливостей (В. Авраменкова, К. Абульханова-Славська, І. Бех, Л. Божович, Л. Виготський, Д. Ельконін, І. Кон, О. Кононко, В. Кудрявцев, О. Леонтьєв, В. Мухіна, А. Петровський, Т. Рєпіна, Д. Фельдштейн). Особливе місце серед досліджень проблем соціалізації займають роботи, присвячені соціалізації особистості на ранніх етапах онтогенезу, автори яких: А. Богуш, Ю. Богінська, Л. Варяниця, Н. Гаврик, О. Караман, С. Козлова, В. Кузьменко, С. Курінна, О. Малахова, Т. Поніманська, Р. Пріма, С. Сайко.

Мета програми зумовлюється потребою в обґрунтуванні та усвідомленні особливостей процесу соціалізації особистості у дошкільному дитинстві за інтраіндивідуальною моделлю, створення сприятливого середовища для виховання в дітей інтересу до мистецтва, розвитку творчих здібностей та естетичних нахилів шляхом оптимального використання навчальних засобів.

Основний зміст: організувати пізнавальну й розвивальну діяльність дітей в умовах гуманістичного освітнього середовища.

Форми та методи роботи: ігрові та дослідницькі методи виховання, індивідуальний підхід через застосування варіативних програм і завдань різного рівня складності, що дозволяє кожній дитині максимально виявити себе.

Очікувані результати: поява в дитини почуття гордості за свої досягнення та задоволеності результатами своєї праці, підвищення здатності до самовираження в ході участі у виставках, концертах, індивідуальних виступах.

Виклики: слабкість наступності традицій естетичного розвитку при переході з дитячого садка до початкової школи, мала затребуваність творчості дітей шкільного віку в порівнянні з дошкільним.

         Проблема виховання творчих здібностей дитини існує стільки, скільки існує сама педагогіка. Провідним завданням створення інтраіндивідуальної моделі соціалізації особистості є необхідність помітити вподобання, прагнення, нахили дитини. Дійсно творча, обдарована дитина завжди виявляє глибокий інтерес до певних явищ, наполегливість у своїх діях, нерідко наближену до самовпевненості.

         Природні нахили яскраво виявляються в іграх дітей. Відомо, що Т.Г.Шевченко змалку любив ліпити з глини, малювати, пізніше – списувати вірші у саморобні, оздоблені візерунками, книжечки. Конфуцій у дитинстві надавав перевагу грі в церемонії та жертвоприношення. Галілей, Ньютон, Едісон з раннього віку захоплювались виготовленням іграшкових млинів та різних механізмів. Творча,обдарована дитина завжди впевнена, що робить важливу справу, схильна займатися нею регулярно, не дозволяє псувати наслідки своєї праці. Використовуючи, ігрові та дослідницькі методи виховання, індивідуальний підхід через застосування варіативних програм і завдань різного рівня складності, у дітей відразу помітні тонка спостережливість, зосередженість, посидючість, вміння наполегливо переслідувати поставлену мету, самостійність і незалежність у діяльності.

        Необхідною умовою для інтраіндивідуальної моделі соціалізації особистості дитини є власний соціальний досвід та пізнання нею власних можливостей і перетворень у предметному світі, у самій собі. Також сюди долучається набутий досвід орієнтації на певні зусилля у досягненні успіху, досвід співробітництва, що поєднується з умінням налагоджувати колективну взаємодію. Відтак, педагог у педагогічному процесі відводить важливе місце формуванню у дитини інтересу до мистецтва, творчих здібностей та естетичних нахилів, внутрішньої активності, що забезпечує її самостійність та ініціативність.

        Особливість підходу до створення інтраіндивідуальної моделі соціалізації особистості полягає в:

Забезпеченні особистісно - орієнтованого підходу відповідно до сучасних пріоритетів освіти;

Використанні варіативних програм з англійської мови, хореографії, образотворчого мистецтва, фізичного розвитку;

Створенні відповідного розвивального середовища;

Організації взаємодії педагога й дитини за принципами творчого партнерства, співробітництва;

Роботі спеціалістів різного профілю;

Роботі над художньо – естетичним розвитком як пріоритетним напрямком роботи ДНЗ (мережа гуртків різного спрямування на безоплатній основі);

Налагодженні тісної співпраці з батьками.

       Відповідно до Базового компонента дошкільної освіти та програми виховання і навчання дітей від двох до семи років «Дитина», реалізовуючи завдання освітньої лінії «Дитина в соціумі», у ДНЗ створено сприятливе середовище для виховання в дітей інтересу до мистецтва, розвитку творчої здібності. Шляхом оптимального використання   навчальних засобів здійснюється головне завдання означеної освітньої лінії – розкрити дитині соціальний світ і допомогти їй здобути соціальний досвід, зрозуміти своє місце в соціумі.

Використовуємо ситуації, спрямовані на соціально-особистісний розвиток дітей, задоволення їхніх потреб у позитивному соціальному самопочутті, емоційних контактах із суспільним довкіллям, самостійній діяльності за інтересами, у спілкуванні з дорослими та однолітками.

        Для дітей другого-четвертого року життя підбираємо ситуації з іграшковими персонажами, для дітей 5 – 6 років – використовуємо реальні персонажі. Починаємо з ситуацій менш напружених в емоційному плані, поступово переходячи до більш складних. При використанні ситуацій на початковому етапі зацікавлюємо дітей проблемою, емоційно її представляємо, вводимо дітей у ситуацію (Що відбувається? Що трапилось? Яка виникла проблема? Чому з’явились труднощі?). У подальшому викликаємо активне співчуття учасникам ситуації і розуміння їхніх труднощів (Які почуття вони переживають? Який у них настрій? Кому добре, а кому погано? Чи траплялось таке з вами? Які почуття у вас тоді виникли?). Надалі спонукаємо дітей до пошуку можливих варіантів і способів вирішення ситуацій (Що може відбутися? Як допомогти? Що слід зробити кожному учаснику, щоб вирішити проблему? Як би ти вчинив на місці того чи іншого учасника? Давайте обговоримо усі пропозиції і знайдемо загальне рішення, як нам вчинити, щоб досягти успіху?).

Потім залучаємо до конкретної практичної діяльності, виявлення турботи, співчуття, допомоги, вирішення конфлікту тощо. Насамкінець прагнемо допомогти дітям пережити почуття задоволення від успішно вирішеної проблеми, зрозуміти, як змінився емоційний стан учасників ситуації і порадіти разом з ними (Чи всі задоволені? Як ми вчинимо у подібній ситуації? Які почуття ми пережили? Як добре, коли ми підтримуємо один одного! Як добре, коли тобі допомагають друзі! Якщо ми разом – ми вирішимо усі завдання!).

Особливої уваги при цьому надаємо практичним методам формування соціального досвіду, навичок культури спілкування і взаємодії з дорослими та однолітками, активному використанню життєвих ситуацій. У випадку відсутності пропозиції щодо вирішення завдання з боку дітей, її розв’язання пропонує педагог, який разом з дітьми узагальнює дитячі висловлювання і підводить підсумок. Особистий приклад педагога і організація спільних дій дітей допомагають накопиченню позитивного соціального досвіду.

Для старших дітей використовуємо практичні ситуації проблемного характеру ,,Як бути, що робити?” як різновид ситуацій-ускладнень, які використовуємо з метою стимулювання активності, ініціативи, самостійності, кмітливості, чуйності, готовності до пошуку правильного вирішення.

У дошкільному віці формуються основи соціальної компетентності дитини, яка включає такі компоненти:

Пізнавальний - рівень і зміст знань про людину, близьких та далеких людей, людей різного віку і статті та ін.(поінформованість);

Ціннісний – ставлення до людини як найвищої цінності, повага до життя, діяльності, гідності кожної людини(гуманність);

Емоційний - інтерес до людей, бажання до спілкування, пізнання людей, прагнення бути схваленим іншими людьми, уміння співчувати, співпрацювати, розуміти емоції і почуття людей і керувати своїми почуттями в процесі спілкування з ними (чуйність);

Оцінний – вміти давати оцінку вчинкам людей та їх взаєминам, бути толерантним, прагнення справедливого ставлення до людей(справедливість);

Поведінковий – володіння етичними формами поведінки і спільної з іншими діяльності, вміння пропонувати, надавати і приймати допомогу, здійснювати моральні вчинки за власною волею, вміння спілкуватися (соціальна активність).

Реалізація даної програми дасть змогу вихованцям усвідомити свою особистісну значущість, максимально виявити себе та знайти свою роль у суспільстві. Вона містить систему занять, спрямованих на естетичний розвиток дітей, підвищення культури спілкування між дітьми й дорослими, розвиток у дитини творчих здібностей, почуття приналежності до сім'ї та дитячого колективу в умовах ДНЗ, а саме почуття гідності, колективізму, доброзичливе ставлення до оточуючих, виховання етично-цінних засобів спілкування, а також позитивного самосприймання, вироблення позитивної самооцінки; формування розуміння свого емоційного стану та розпізнавання почуттів оточуючих через міміку, жести, виразні рухи, виховання почуття психологічної захищеності, довіри до інших.

В умовах навчального процесу ДНЗ ця програма застосовується для всіх дошкільних груп.

Програму складено з урахуванням вікових особливостей дитини, її психічного розвитку та рівня сформованих знань, побудовано на засадах індивідуалізації виховного процесу та з використанням диференційованого підходу до навчання .

Виконання завдань програми спрямоване на виховання в дітей інтересу до мистецтва, на розвиток творчих здібностей, підвищення знань дитини з питання емоційного розвитку, підвищення здатності до самовираження в ході участі у виставках, концертах, індивідуальних виступах, самопізнання та виховання почуття приналежності до різних соціумів - сім'ї і дитячого колективу.

Навчальний блок програми розрахований на 24 заняття. Ці заняття проводяться фронтально 1 раз на тиждень протягом року, починаючи з 2-го року життя. Тривалість занять залежить від вікових особливостей дітей: від 15 до 30 хв. Умовно заняття розподілені на такі розділи: «Все про мене», «Я та мої друзі в дитячому садку», «Я та моя родина».

Особливу увагу ми приділяємо розвитку у дитини довільної поведінки, елементарної здатності поводитись морально за відсутності контролю з боку дорослого.

Нами була створена певна система занять, що дає змогу, на наш погляд, успішно вирішувати поставлені завдання, а саме:

- у 1 півріччі проводяться заняття за розділами «Все про мене» та « Я і мої друзі в дитячому садку»

- у 2 півріччі - « Все про мене» і « Я та моя родина».

Запропонована програма містить наступні блоки, завдання та відповідні розділи:

1. Навчальний блок

Спрямований на формування й виховання гармонійно розвиненої, соціально активної особистості через особистісно - орієнтований підхід відповідно до сучасних пріоритетів освіти; використання варіативних програм з англійської мови, хореографії, образотворчого мистецтва, фізичного розвитку.

           - Формування і підтримка позитивного відношення дитини до самої себе – розділ «Все про мене» («Кого ми називаємо людиною»).

Мета: Збагачувати уявлення про людей, їхні взаємини, душевні стани. Розвивати чуйне ставлення до людей. Вчити розуміти емоції людини і відповідним чином реагувати на її стани. Формувати усвідомлене ставлення до себе як частини народу України, носія культурних традицій, виховувати гідність за свою країну. Розвивати уявлення про Землю як спільну домівку людства, значення миру і поваги між людьми, народами і державами.

Орієнтовані форми роботи:

     Бесіди «Любов живе у нашому серці», «Що таке душа людини», «Краса добрих вчинків і почуттів», «З чого починається Батьківщина», «Наша спадщина»

     Екскурсії до пам’ятних місць рідного села.

     Участь у святкуванні державних та національних свят: День незалежності, Великдень, День села тощо.

     Виготовлення подарунків ветеранам праці, Великої Вітчизняної війни.

     Інтелектуальні конкурси «Як ми знаємо свій край», «Земля - домівка людства».

     Конкурси малюнків: «Моя Україна», «Ми малюємо мир».

     Цикл занять «Україна – рідна колиска», «Мир – основа життя».

Узагальнення. Люди сильні один одним.

         Батьківщина – рідна і єдина, як батько й мати.

- Формування уявлення про родину, родичів, взаємовідносини між ними. Виховання почуття любові і поваги до рідних – розділ « Я і моя родина» («Милосердя в родині»).

Мета:Розширювати знання про позитивні вчинки дітей і дорослих, збагачувати досвід дітей прикладами гуманної поведінки. Підвести до висновку про значення для людини творення добра. Формувати уявлення про суть милосердя як важливого прояву моральності людини. Розвивати розуміння моральності. Виховувати прагнення бути милосердним.

Орієнтовані форми роботи:

     Бесіди «Що для людини наймиліше?» , «Кого люди люблять?»,   «Де живе добро?»

     Розповіді вихователя про совість і доброту як внутрішній голос людини.

     Ігри – аутотренінги « Сонячне тепло», «Світло душі», «Сила добра»

     Хвилини доброти: налаштування на сонячну любов, добро, тепло та світло.

     Ігри – тренінги «Сонячний зайчик у серці», «Світло батьківської любові»

     Розігрування епізодів із життєвого досвіду дітей.

     Вирішення проблемних ситуацій – аналіз моральних категорій «нагорода за добро», «глухе серце», «голос совісті».

     Чарівна скриня добрих справ у групі (розповіді дітей про добрі вчинки)

Узагальнення. Милосердя – ознака справжньої людини.

- Формування уявлення про дитячий садок, як затишний будинок, де на кожну дитину чекають. Вдосконалення культури поведінки , почуття товариства , взаємодопомоги – розділ « Я та мої друзі в дитячому садку» («Багатство спілкування»).

Мета: Формувати розуміння спілкування як засобу взаємодії з навколишнім, впливу на думки, почуття, поведінку людей. Розвивати уявлення про значення спілкування у житті людини. Формувати навички гуманістичного спілкування. Збагачувати « мову почуттів», наповнювати її гуманним змістом і ввічливими формами, вчити передавати словами багату палітру людських почуттів, сердечність та добро від спілкування. Виховувати культуру спілкування з дорослими та однолітками.

Орієнтовані форми роботи:

     Бесіди про спілкування як прояв інтересу до людей: «У Країні Ввічливості та Доброти»

     Розповіді дітей про ситуації спілкування з їхнього досвіду.

     Обговорення питань культури спілкування, що цікавлять дітей.

     Створення кодексу правил ввічливого спілкування.

     Розігрування життєвих ситуацій спілкування з досвіду дітей.

     Ігри – тренінги навичок культури спілкування.

     Вправи «Щире спілкування дітей», « Зичимо добра»

Узагальнення. Щире спілкування – життя окраса.

2.Розвивально- діагностичний блок

Спрямований на ігрові та дослідницькі методи виховання, вивчення соціально-емоційного розвитку дошкільників, через створення відповідного розвивального середовища, розвиток художньо – естетичного напрямку (мережу гуртків різного спрямування), розвиток уявлення про свої можливості, досягнення, розвиток почуття власної гідності; здійснення виховання і навчання, орієнтуючись на конкретну особистість; об’єднування дітей у підгрупи за інтересами, здібностями; заохочуваня дошкільників до досліджень, випробовування власних ідей через різноманітні матеріали, посібники, атрибути.

   Розвивальне середовище:

Площу групи плануємо так, щоб передбачити в ній місце для постійних і змінних осередків, у яких діти могли б самостійно чи невеликими групами займатись певними видами діяльності за власним бажанням. У них зберігаються матеріали, посібники, обладнання для спеці­альних занять. Для цього передбачаємо відповідні умови — полички, шафи, столики, килимки, ящики тощо. До соціалізуючого розвивального середовища належить предметно –ігрове розвивальне середовище, яке містить:

    Пізнавально – інтелектуальний центр: куточок природи, куточок сенсорного виховання, куточок моделювання й конструювання;

    Фізкультурно-оздоровчий центр: куточок безпеки життєдіяльності, куточок фізичного виховання, валеологічний куточок;

    Ігровий центр: куточок конструкційно - будівельних ігор; куточок сюжетно – рольових ігор, куточок ряження;

    Художньо – естетичний центр: куточок музичного виховання, куточок образотворчості, «Світлиця»;

    Мовленнєвий центр: театральний куточок, куточок книжки, мовленнєвий куточок;

    Центр самоорганізації: куточок усамітнення, куточок чергових, куточок праці.

    Художньо – естетичний напрямок (мережа гуртків різного спрямування):

    Логопедичний гурток «Слухняний язичок»;

    Гурток фізичного розвитку «Грація» ;

    Музичний гурток «Музичні краплинки»;

    Гурток з образотворчої діяльності «Чарівники»;

    Гурток «Розвивайко»;

    Гурток «Юні кореспонденти»;

    Драматичний гурток «Добринка»;

    Гурток «Ми - маленькі українці»

    Хореографічний гурток «Чарівні промінці» .

– розділ «Все про мене» ( «Я –людина»)

Мета: Дати уявлення про те, що люди – господарі своїх почуттів, а почуття – це живий відгук на все, що відбувається. Збагачувати душу дитини почуттям радості та захоплення життям серед людей. Виховувати відповідальність, щирість, відвертість.

Орієнтовані форми роботи:

      Бесіди « Ти не один», «Ти живеш серед людей».

      Читання і обговорення оповідань В.О.Сухомлинського з книги «Хрестоматія з етики»

      Розповіді з досвіду дітей «Коли мені було добре», «Як я був щасливий, «Кого я вважаю справжньою людиною», « З ким би я хотів зустрітися в житті».

      Розповіді вихователя про цікавих людей.

      Гра «Різнокольорові парасольки»

      Подорож у казкову Країну Душевності.

      Гра «Чарівна квітка ( пелюстки – наші бажання )».

      Малюнки « Що є у домівці наших почуттів».

      Продовження початку розповіді вихователя « Добрий хлопчик побачив….»,

      «Старенька бабуся…», «Дівчинка загубила іграшку..»

      Ігри на розвиток «мови почуттів».

Узагальнення. Кожна людина має душу.

                         Її потрібно берегти й поважати і у себе, і в інших людей.

– розділ « Я і моя родина» (« Доброта та сердечність у родині»).

Мета:Виховувати доброту, турботливість, відповідальність. Створювати настрій радості від власних добрих вчинків. Розвивати бажання бути добрим з навколишніми.

Орієнтовані форми роботи:

      Бесіди про добре ставлення до своїх батьків, людей, природи, речей.

      Обговорення добрих вчинків відомих дітям літературних персонажів.

      Складання дітьми розповідей про добре ставлення до героїв казок « Хто допоміг добрій дівчинці шукати братика?», «Чому Попелюшку знайшов принц?», «Що потрібно Бабі – Язі, щоб стати доброю?».

      Розгляд репродукцій художніх картин – портретів дітей з метою визначення внутрішнього емоційного стану героїв.

      Колективне складання казки «Пригоди Доброї людини».

      Інсценування «Школа Добра і Любові».

      Ігри-тренінги «Вогники доброти у нашій мові», «Усмішка – дзеркало душі».

      Бесіда «Будь хазяїном своїх вчинків».

Узагальнення. Доброта та сердечність – умова щасливої родини.

– розділ « Я та мої друзі в дитячому садку» («Дружба і товаришування»).

Мета: Розвивати уявлення про дружбу і товаришування як прояв людяності. Закріпити поняття «турбота», «щирість», «взаємодопомога». Розвивати прагнення добрих стосунків з дітьми.

Виховувати дружні та товариські взаємини, відповідальність за свої вчинки, здатність проявити гуманність до іншої людини.

Орієнтовані форми роботи:

      Бесіди про дружбу і товаришування: «Справжній друг – хто він?», «Дружба - це велика сила».

      Розповіді дітей про своїх друзів.

      Малюнки «Мій друг», «Про якого друга я мрію».

      Психотехнічні вправи «Незнайка та його друзі», «Як Крокодил Гена шукав друзів».

      Випуск сімейних газет.

Узагальнення. Друг – це той, з ким тобі надійно.

3. Блок творчого партнерства та співробітництва

Сутність педагогіки співробітництва полягає в демократичному та гуманному ставленні до дитини, забезпеченні їй права на вибір, на власну гідність, на повагу, права бути такою, якою вона є, а не такою, якою хоче її бачити педагог.

Стосунки співробітництва складаються там, де діти і дорослі об'єднані спільними поглядами і прагненнями. Добрі й людяні стосунки між педагогом і вихованцем сприймаються дитиною як норма життя. "Раз добром нагріте серце вік не прохолоне", — ці слова Т. Шевченка підтверджують одвічний закон гуманістичного виховання: атмосфера добрих стосунків формує добру людину, авторитарність і грубість сприяють розвитку мізантропічних рис у її характері. Педагогіка співробітництва бачить у вихованці добровільного і зацікавленого соратника, однодумця, рівноправного учасника педагогічного процесу, турботливого і відповідального за його результати.

В основу цьоого підходу покладено демократизацію та гуманізацію взаємин між педагогом та дитиною, оптимістичний погляд на людину, зміну характеру взаємодії. Педагогіка співробітництва визначає істинно демократичний спосіб співпраці педагога і дитини, який не відкидає різниці в їх життєвому досвіді, знаннях, але передбачає безумовну рівність у праві на повагу, довір'я, доброзичливе ставлення і взаємну вимогливість.

До реалізації ідей педагогіки співробітництва (педагогіки партнерства) ведуть, зрештою, два шляхи.

По-перше, шлях, який можна назвати "романтичним" — "віддавши серце дітям". Педагог наближується до дитиниза рахунок великої любові й поваги до неї, "схиляється до її рівня". Слідом за В. Сухомлинським цей шлях пропонував і відомий грузинський педагог Ш. Амонашвілі. На жаль, не всі педагоги готові до такого стилю стосунків, і далеко не всі діти повірять у свою "рівність" з вихователем.

По-друге, шлях розподілу функцій педагога та вихованця і організації їхньої співпраці, про що вже йшлося вище. У функції педагога входить ретельно підготувати вдома для дитини навчальне завдання, продумати в деталях хід його вирішення різними групами вихованців тощо. Функція дитини— на добровільних засадах прийняти запропоновану вихователем ситуацію як свою і самостійно її вирішувати.

У такому випадку обидва учасники навчання і виховання — вихователь та вихованець — рівноправні, вони — суб'єкти діяльності. Ніхто ні над ким не застосовує владу. Так реалізується ідея рівності. Не кожен педагог має достатній запас любові до дітей, але кожен може побудувати навчання так, щоб дитина почувала себе істотою вільною і час від часу забувала, що в групі є «наглядач".

Так доходимо висновку, що психологічну основу педагогіки співробітництва становлять суб'єкт-суб'єктні стосунки співпраця двох суб'єктів. Цей тип взаємин є для навчально-виховного процесу оптимальним, бо, з одного боку, він зберігає за вихователем функцію управління, а з іншого, — надає дитині можливість діяти самостійно.

– розділ «Все про мене» ( «Довіра до людини(педагога)»)

Мета:Збагачувати етичну культуру через розширення понятійного апарату дітей в галузі партнерських взаємин. Формувати уявлення про довіру до педагога як складову духовності особистості. Вдосконалювати практичний досвід проявів сердечної доброти та любові до оточуючих людей. Виховувати довірливі, щирі взаємини між педагогом та дітьми.

Орієнтовані форми роботи:

      Бесіди «Що живе в душі вихователя?», «Чому людям потрібно довіряти», «Як поводитися при зустрічі з незнайомими людьми».

      Складання дітьми творчих розповідей «Якби я був чарівником, то зробив би вихователя….».

      Зображення дітьми улюбленого казкового героя у малюнках, інсценівках; розповіді про його моральні якості.

      Психотехнічні ігри «Я- добра Фея», «У зачарованому царстві».

      Психотехнічна гра «Дзеркало наших відносин».

      Складання розповідей на тему «Довіра, що це таке?».

      Вирішення практичних життєвих ситуацій етичного змісту.

Узагальнення. Якщо хочеш жити у злагоді зі світом – довіряй людям.

– розділ « Я і моя родина» (« Дорослі у праці»).

Мета:Розширювати знання дітей про працю дорослих (батьків). Розвивати уявлення про людину праці та інтерес до їхньої діяльності. Виховувати повагу до творчої праці і бажання творчо і відповідально трудитися.

Орієнтовані форми роботи:

      Бесіди «Ким я хочу бути», «Знайди свою справу».

      Читання літературних творів на теми праці.

      Спостереження за працею своїх батьків, дорослих людей.

      Дидактичні ігри «Що було і що стало?», «Хто зробив?», «Де яка професія потрібна».

      Ігрова проблемна ситуація «Троє поросят» (за казкою).

      Конкурс «Розкажи і зроби».

      Зображувальна діяльність «Намалюй добру справу».

      Театралізована гра   «Подорож у Місто Майстрів».

      Заняття «Діло майстра величає».

      Екскурсії соціалізую чого характеру

      Екскурсії до установ соціалізуючого освітнього простору.

      Випуск газети киселівських дошкільнят «Киселівське сонечко»

Узагальнення. Людина гарна в творчій праці.

         Всі професії важливі, всі професії потрібні.

         Кожен майстер колись був невмілий.

         Добре в світі тому жити хто працьовитий.

– розділ « Я та мої друзі в дитячому садку» («Взаємини з дітьми»).

Мета:Учити дітей аналізувати себе, хороше та погане в думках, справах та вчинках стосовно інших дітей. Розвивати уявлення про значення добрих взаємин у житті людини. Збагачувати особистісну етичну культуру. Виховувати прагнення до добротворення, доброзичливість у культурі взаємин з дорослими та однолітками.

Орієнтовані форми роботи:

      Бесіди « Чи може людина жити   без добрих взаємин?», «Коли ти почуваєшся щасливим?», «Для чого людині потрібно бути серед людей?», «Як добро повертається до того, хто його робить?».

      Розповіді дітей з власного досвіду «Добрий спогад».

      Колективне складання кодексу Товариства Добрих Справ.

      Виконання пісень про доброту.

      Гра «Перетворення недобрих слів на добрі».

Узагальнення. Поспішайте робити добрі справи.

4. Блок « Робота з батьками».

Мета:Співпраця дитсадка та сім'ї у розв’язанні завдань соціального розвитку та морального виховання дітей. Організація психолого - педагогічного консультування батьків з метою підвищення ролі родинного виховання. Поширення знань серед батьків про необхідність формування почуття приналежності у дітей.

Американський психолог Віктор Клайн також приділяв увагу цьому питанню. Він пише, що в адаптації дитини до життя, в її особистому щасті вирішальне значення має атмосфера сім’ї, умови, які батьки створюють дітям. У батьків є вибір, є можливість вплинути на майбутнє своїх дітей. Але щоб чудо відбулося, треба бути готовими заплатити за нього. Задарма ніщо не дається. Те, що на перший погляд може здаватися чудом, виявляється підсумком довгої і важкої праці. Доктор Клайн вважає, що з раннього дитинства дітям необхідно вселяти інтерес до будь –якої нової діяльності, щоб вони пробували себе у всіх невідомих їм починаннях. Мало говорити дитині, що ви її любите, що вона чудова дитина. Треба навчити її таким навичкам і умінням, щоб вона дійсно стала „чудовою” в чомусь і щоб вона сама це відчувала.

Співробітництво - батьки намагаються бути їхніми соратниками, є відкритими і щирими з ними, охоче впускають їх у свій світ. Батьки охоче допомагають у всіх справах, вміло підводять дітей до вирішення проблем, завдяки чому діти відкривають у собі все нові можливості, здобувають упевненість у своїх силах.

Співробітництво – це спілкування «на рівних», де нікому не належить привілей указувати, контролювати, оцінювати. За таких умов діти охоче експериментують, шукають, пробують себе, не боячись помилитися і бути за це покараними. Вихователю необхідно насамперед залучити родину до співробітництва, підвести її до засвоєння і розуміння педагогічних принципів, доброзичливо пояснити проблеми дитини, позначити шляхи їхнього рішення. Участь у житті ДНЗ збагачує батьків соціальним досвідом, розширює світ, окреслює їм соціальну перспективу, яка часто є орієнтиром їхнього розвитку. Батьки охоче допомагають у всіх справах, вміло підводять дітей до вирішення проблем, завдяки чому діти відкривають у собі все нові можливості, здобувають упевненість у своїх силах.   З метою врахування активної позиції батьків у вихованні власних дітей будемо використовувати поняття «взаємодія».

Взаємодія – це взаємний зв’язок між предметами в дії, а також погоджена дія між ким-, чим - небудь. Взаємодіяти – означає перебувати у зв'язку, взаємно проявляти дію, або погоджено взаємно діяти, бути в взаємодії. Тому наш ясла - садок планує свою роботу з батьками на основі нової філософії взаємодії родини, у центрі якої утримується ідея про те, що за виховання дітей несуть відповідальність батьки, в всі інші соціальні інститути (у нашому випадку дошкільний заклад) покликані допомогти, підтримати, спрямувати та доповнити виховну діяльність батьків.

Взаємодія педагогів з батьками дітей раннього віку на основ співробітництва розпочинається з моменту супроводу періоду адаптації дітей. Для успішного співробітництва педагогів з батьками малюків можуть використовуватися різноманітні форми взаємодії: батьківські збори, анкетування, консультації тощо. Педагоги повинні розуміти, що кожна родина має різний досвід і вихованні дітей, рівень педагогічної підготовки, освіти та інше вихователь добре знає закономірності розвитку дитини раннього віку, методи її виховання й робить усе можливе для надання допомоги молодим батькам в оволодінні основами педагогічних знань. Під час установлення взаємодії з батьками дітей раннього віку вихователі   приділяють увагу спілкуванню з ними, визначити рівень їхніх інтересів та особистісних потреб. Із цією метою   проводять письмове опитування, відповіді якого допомагають у складанні перспективного плану взаємодії дошкільного закладу та батьків.

Для взаємодії педагогів та батьків ми створили певні умови:

І. ДНЗ має бути повністю відкритим для сім'ї, як з точки зору інформативності, так і для участі сім'ї в освітньому процесі. Батьки повинні знати про наявність у дошкільному закладі певних освітніх послуг, умови перебування дитини в групі раннього віку, особливості програм виховання для цього віку.

ІІ. Працівники ДНЗ повинні мати уявлення про запити батьків, умови перебування дитини в сім'ї та її індивідуальні особливості, а також створити умови для отримання такої інформації.

ІІІ. Педагогам необхідно проводити спеціальну роботу з формування партнерських відносин з батьками, по залученню сім'ї до співробітництва.

Сім'я залишає за собою вирішальну роль у вихованні дитини. Сучасна сім'я у вихованні дітей стикається з багатьма труднощами, вирішення яких залежить від багатьох об'єктивних та суб'єктивних чинників. Позитивне налаштування педагогів і батьків на спільну діяльність має величезну педагогічну цінність. Батьки будуть упевнені в тому, що ДНЗ завжди допоможе їм у рішенні педагогічних проблем, і в той же час не нашкодить, тому що буде враховувати думку родини і пропозиції щодо взаємодії з дитиною. Педагоги у свою чергу, впевнені в розумінні з боку батьків більшості проблем. Отже, чим сильніший взаємозв'язок і наступність між сімейним виховання та вихованням суспільним, тим вагоміший буде результат виховання як єдиного цілеспрямованого процесу.

– розділ «Все про мене» ( «Мої найулюбленіші люди »)

Мета: Вчити розуміти значення сімейних та родинних взаємин, душевні стани близьких людей. Вдосконалювати морально – духовний досвід сімейного життя дітей. Розвивати усвідомлене бачення краси близьких людей. Виховувати турботливе ставлення до членів сім‘ї і родини.

Орієнтовані форми роботи:

      Бесіди про маму, тата, бабусь, дідусів, братиків та сестричок: «Любов до мами», « У кого батько, у кого мати - є з ким розмовляти, у кого братики, сестрички – є з ким погуляти», «Рід. Родовідне дерево».

      Розповіді дітей «Моя родина», «Традиції нашої сім’ї», « Свята у нашому домі».

      Душевні роздуми « Якби я була мамою моєї мами…», «Добрі руки бабусеньки», «Чому татко найсильніший».

      Вигадування і розігрування ситуацій морального змісту «Старший і молодший», «Приїзд родичів», «Йдемо в гості до бабусі».

      Аналіз актуальних для дітей життєвих подій, що відбуваються з ними та членами їхніх сімей.

      Душевне налаштування: «Як піклуватися про найрідніших людей щодня».

      Сюжетно –рольові ігри

Узагальнення. З родини йде життя й доля людини.

– розділ « Я і моя родина» (« Людяність – талант любові і добра»)

Мета:Розширити уявлення дітей про значення духовно - моральних   заповідей у сім’ї та життя людини. Узагальнити поняття про людяність як діяльну любов до людей. Удосконалювати досвід гуманної поведінки дітей. Виховувати любов до рідних, повагу до старших, дружні взаємини з дітьми.

Орієнтовані форми роботи:

      Бесіди про красу добрих вчинків і почуттів.

      Гра «Вітаємося зі світом».

      Творчі ігри з виховання емоційної культури.

      Розповіді дітей про виконання норм людяності в колі сім’ї: «Як потрібно піклуватися про маму», «Чи вмієш ти довіряти молодшому братику», «Як виявити любов до тата».

      Ігри «Зазирни в мамині очі», «Батьківська усмішка».

      Аналіз та практичне розв’язання життєвих ситуацій.

Узагальнення. Люби людей і будеш щасливим.

– розділ « Я та мої друзі в дитячому садку» («Мій дитячий садок – єдина родина»).

Мета: Розширювати знання дітей про дитячий колектив як єдину сім’ю. Вчити усвідомлювати особливості родинних взаємин. Виховувати повагу до своїх однолітків, дорослих, членів своєї сім’ї. Виховувати почуття гордості за своїх друзів, рідних, шанобливе ставлення до традицій.

Орієнтовані форми роботи:

      Бесіди «Обходимося без нянь», «Як привчити себе до праці», « Я а мої гарні вчинки».

      Дитяча творчість «На вулиці не тільки гра, на вулиці можлива небезпека».

      Виставки дитячої та сімейної творчості.

      Оформлення альбомів «Зимові фантазії», «Світ моїх добрих вчинків».

      Заняття «Наші імена», «Ми всі такі різні і неповторні», «Хлопчики й дівчатка – які вони?»

Узагальнення. Ми діти однієї країни, ми цікаві своєю неповторністю і                  

                         несхожістю на інших. Наш дитячий садок - одна сім’я.

Перераховані компоненти соціальної компетентності дошкільника, які ми включили в програму, ще тільки формуються, нестійкі, залежать від дорослого і його вміння зацікавити дитину інформацією з навколишнього світу, організувати з ним спілкування, допомогти зорієнтуватися в системі цінностей, прийнятих у суспільстві, виробити певні способи поведінки і емоційного реагування на навколишню дійсність.